Ранні часи

Люди доби неоліту (від 10-го до початку 3-го тисячоліття до н.е.) уже торгували прянощами, вулканічним склом (згодом названим обсидіаном), морськими мушлями, дорогоцінним камінням та іншими коштовними матеріалами. Першими про торгівлю в ранні часи згадують єгиптяни. У 3-му тисячолітті до н.е. вони торгували із Землею Пунт, яка, як вважається, була розташована на території, що охоплювала північне Сомалі, Джібуті, Еритрею та узбережжя Червоного моря в Судані.

На 2000 рік до н.е. торгівля спеціями поширилася на Індійському субконтиненті і Близькому Сході (корицею і чорним перцем) та в Східній Азії (пряними травами і перцем). Єгиптяни використовували корицю і сафлор для кухні та обрядів (муміфікації). Постійно зростаючий попит на екзотичні спеції, пахощі і прянощі почав стимулювати світову торгівлю.

Так, гвоздику використовували в Месопотамії в 1700 році до н.е. Найдавніші письмові згадки про спеції походять із стародавніх єгипетських, китайських та індійських культур. Папірус Еберса з раннього Єгипту, датований 1550 роком до н.е., описує приблизно 800 різних трав’яних лікарських засобів і численні лікарські процедури.

На 1500 рік до н.е. у морській торгівлі спеціями і прянощами домінували австралонезійські народи Південно-Східної Азії, а саме стародавні індонезійські мореплавці, які встановили шляхи з Південно-Східної Азії до Шрі-Ланки та Індії (а пізніше - до Китаю). Далі індійські та перські торговці транспортували ці товари по суші до Середземномор’я та греко-римського світу через "шлях пахощів" (або ладанний шлях торгівлі пахощами - бдолахом, аравійським і сомалійським ладаном, смирною (миррою), а також африканськими та індійськими спеціями і касією - з Індії, півдня Аравійського півострова і Африканського рогу через Аденську затоку і Червоне море в Єгипет і Межиріччя і звідти - в Європу) та римсько-індійські шляхи (сухопутні караванні шляхи з Індії через Малу Азію та Близький Схід в Середземномор‘я та Європу, а згодом, з початком правління Октавіана Августа і завоювання ним Єгипту у 30 році до н.е. і південний морський торговий шлях через Червоне море). Пізніше, до 1-го тисячоліття нашої ери австралонезійські морські торгові шляхи поширилися на Близький Схід і східну Африку, що призвело до їхньої колонізації Мадагаскару.

На І ст. н.е. піонером в опануванні Червоного моря в цьому регіоні було давньоефіопське Аксумське царство (V ст. до н.е. – XI ст. н.е.). Протягом першого тисячоліття нашої ери ефіопи мали потужну морську торгову державу Червоного моря. У цей період існували торгові шляхи з Шрі-Ланки (римська назва - Тапробане) та Індії, яка отримала морські технології від ранніх австралонезійських контактів.

До 1000 року до н.е. в Китаї, Кореї та Індії з’явилися системи народної медицини, засновані на травах. Первісне використання було пов'язане з магією, медициною, релігією, традиціями і тривалим зберіганням продуктів харчування.

350 - 287 рр. до н.е. - батько ботаніки і учень Арістотеля грецький філософ Теофраст видав 10-томний трактат Peri Fiton Istoria («Історія рослин»), в якому описує і систематизує близько 500 видів рослин, серед іншого: пахощі - ладан і смирну (мирру); пряні трави і овочі - базилік, коріандр, майоран, монарду (бергамот або червона рута), м‘яту, орегано критський (діктамнус), пор (цибуля-порей), портулак, салат латук, сафлор, цибулю, чабер, шавлію, шандру; спеції - касію китайську і корицю цейлонську.

Індонезійські купці подорожували по Китаю, Індії, Близькому Сходу та східному узбережжю Африки. Арабські купці полегшували шляхи через Близький Схід та Індію. Це призвело до того, що єгипетське портове місто Александрія стало головним центром торгівлі прянощами з 300-х років до н.е. до 900 року н.е. і все менш важливим аж до його знищення османами в ході завоювання Єгипту 1517 року. Плавання від східних країн походження прянощів до західноєвропейських споживачів поступово замінило наземні маршрути прянощів, якими колись ходили близькосхідні арабські каравани.


Наша ера

200-і роки н.е. - у китайських записах вперше згадуються острови Банда з Молуккського архіпелагу (так звані «Острови спецій») - джерело походження гвоздики і мускатного горіху.

Спеції описуються і в біблійних оповідях, і в світській літературі, що доводить їх використання і в давньогрецькому, і в римському суспільстві. У давньоіндійських тамільських текстах є запис про те, як греки купували великі мішки чорного перцю в Індії, а в римській 10-томній кулінарній книзі "Апіцій" ("Apicius" або "De Re Culinaria" - «Про готування їжі», написаній наприкінці IV - на початку V ст. чи то невідомим Целієм Апіцієм чи то гурманом Марком Гавієм Апіцієм чи різними римськими кухарями) з-поміж 478 рецептів є багато і з використанням цієї пряності. Торгівля спеціями і прянощами зменшилася після падіння Західної Римської імперії у 476 році, але величезний попит на імбир, чорний перець, гвоздику, корицю та мускатний горіх відновив торгівлю в наступних століттях.

632 - 1090 - після смерті пророка Магомета і початком широкого розповсюдження ісламу з Аравійського півострова на Північну Африку, Близький Схід, Закавказзя, Персію, Афганістан арабські купці тримали монополію на посередницьку торгівлю спеціями між Азією і східною Африкою та Європою поки її не перейняли тюрки-огузи з розквітом Великої Сельджуцької імперії у 1090 році. У свою чергу Імперію сельджуків довели до занепаду Перший хрестовий похід 1096-1099 років (задля повернення під християнську владу земель східного Середземномор'я та відновлення втраченої міжнародної торгівлі), внутрішні міжусобиці, вторгнення каракитаїв та остаточно знищила стародавня держава Середньої Азії - Хорезм 1194 року. Хрестоносці ж відновили доступ європейців до східного Середземномор'я, заснувавши там чотири свої держави, не підконтрольні Візантійській імперії: Едеське графство (1098-1146), Антіохійське князівство (1098-1268), Єрусалимське королівство (1099-1291) і Триполійське графство (1102-1289).

650 - 1377 - Шривіджайська імперія на Малайському півострові уже мала інтенсивні торгові контакти з островами Банда ("Островами спецій").

Протягом ІX-XV ст. морські торгові шляхи з Азії в Європу олігополізували морські республіки - Амальфі (839-1377), Анкона (1000-1532), Рагуза (Дубровник, 1022-1205 та 1358-1458 і до 1808), Піза (1137-1284), Венеція (1202-1571), Генуя (1284-1379).

1270 - перша згадка про те, що правдива кориця вирощується на острові Цейлон (сучасна Шрі-Ланка) з’явилася у книзі арабського космографа і географа Закарії аль-Казвіні «Пам'ятники країн та історичні традиції їхніх народів». Невдовзі після цього - 1292 року - про це згадує у своєму листі сучасник Марко Поло італійський францисканський місіонер, мандрівник, засновник римо-католицьких місій в Індію і Китай та архієпископ Пекіна Джованні Монтекорвіно.

Марко Поло

1271 - 1295 - 24-літня подорож венеційського купця, мандрівника Марко Поло, зі слів якого поет Рустікелло з Пізи 1298 року видав подорожню «Книгу чудес світу» (або «Книгу Марко Поло»), тривала спочатку суходолом вздовж Шовкового шляху через Левант і Персію до Китаю, де Поло прожив 17 років і, вразивши внука Чингісхана Хубілая - першого імператора монгольської династії Юань, що правила Китаєм, - своїми розумом і скромністю, отримав призначення іноземним емісаром та подорожував з багатьма дипломатичними місіями по всій імперії та Південно-Східній Азії, зокрема, до сучасних В’єтнаму, Бірми, морським шляхом - до Малаккського півострова, Сінгапуру, індонезійського острова Суматра, острова Цейлон (Шрі-Ланка) та Індії, описуючи багато речей, раніше не відомих європейцям, зокрема, побут, ремесла і кулінарні традиції місцевих жителів. Крім того, у книзі описані й інші землі, які навряд чи відвідував Марко Поло: Японія, індонезійський острів Ява, Мадагаскар і Ефіопія.

1453 - з падінням візантійського Константинополя Османська імперія закрила європейцям доступ до важливих сухопутних і морських шляхів - так званий «шлях прянощів» з Індії і Південної-Східної Азії через Аравійський півострів і Червоне море в Єгипет і Левант, і почала стягувати величезні податки з товарів, які прямували на Захід.


Доба великих географічних відкриттів

Христофор Колумб

Христофор Колумб - італійський мандрівник і мореплавець з Генуезької Республіки, який на подолання монополії Венеційської Республіки та згодом блокади Османською імперією торгівлі спеціями і прянощами провів чотири міжконтинентальні подорожі, спонсоровані Католицькими Монархами - Королевою Кастилії і Леона Ізабеллою І та Королем Арагону Фердинандом ІІ (де-факто, першим королем Іспанії) - на користь Кастильської Корони. В пошуку шляху в Індію як країну походження перш за все популярного в Європі чорного перцю і золота, Колумб натомість відкрив:

• у першій подорожі (1492-1493) - Багамські острови, Кубу, Гаїті;
• у другій подорожі (1493-1496) - Малі Антильські острови (Домініку, Гваделупу, Монтсеррат, Сен-Мартен, Антигуа, Віргінські острови), Пуерто-Ріко, Ямайку;
• у третій подорожі (1498-1500) - острів Тринідад, півострів Парія на північно-східному узбережжі Південної Америки (сьогоднішня Венесуела), тринідадський острів Чакачакаре і венесуельський острів Маргарита;
• у четвертій подорожі (1502-1504) - малий Антильський острів Мартиніку, східне узбережжя Центральної Америки (Гондурас, Нікарагуа, Коста-Рику і Панаму) та Кайманові острови.

Колумбів обмін

В результаті відкриття Колумбом нових земель, приєднаних до Іспанської Корони, розпочався так званий Колумбів обмін - масовий обмін рослинами, тваринами, дорогоцінними металами, товарами, технологіями, людьми, культурами, хворобами та ідеями між Старим Світом та Новим Світом.
Нові рослини, походженням з Нового Світу: ваніль, какао, картопля, каучук, кукурудза, піментон (солодка паприка), помідори, гострі перці чилі, тютюн.
Рослини зі Старого Світу на обмін: банани, кава, манго, пшениця, рис, цибуля, цитрусові, цукрова тростина, яблука.

Перший поділ Нового Світу між Іспанією і Португалією

1494 - з початком успішного дальнього мореплавства Іспанія і Португалія уклали Тордесільяську угоду, за якою всі нові відкриті землі на захід від лінії посередині між Островами Зеленого Мису (архіпелаг Кабо-Верде) і відкритими Колумбом Малими Антільськими островами) належатимуть Іспанії, а на схід - Португалії.


Королівство Португалії і Алгарви

Васко да Гама

1497-1499 - Перша подорож португальського мандрівника і мореплавця Васко да Гами на користь Португалії, під час якої він як перший європеєць вперше обігнув мис Доброї Надії в Південній Африці, перетнув Індійський океан, відкрив сучасні Мозамбік (контрольовану арабами територію на східноафриканському узбережжі і невід’ємну частину мережі торгівлі в Індійському океані), 2-29 березня 1498 року відвідавши однойменний острів, і, провівши безуспішну зустріч з місцевим султаном, 7-13 квітня 1498 року - давньокенійський порт Момбаса (біля якого пограбував кілька арабських торгових кораблів), де був зустрінутий вороже і залишив місто, і 15 квітня - дружній порт Малінді, де найняв навігатора, щоб довести експедицію до Калікута (сучасний Кожикоде), розташованого на південно-західному узбережжі Індії. 20 травня 1498 року да Гама досяг Малабарського узбережжя і висадився в порту Пантхалайяні Коллам (сучасний Койікоде, хоча помилково вважається, що це було селище Каппакадаву, де в результаті встановили меморіальну дошку, присвячену висадці тут да Гами) поблизу Калікута. На зустрічі з правителем через його бідні дари мусульманські купці повважали да Гаму скоріше піратом, ніж королівським послом. Да Гама попросив дозволу залишити в порту свого агента (комісіонера) для ведення торгівлі з Португалією, однак отримав відмову і вимогу платити мито як усі - чистим золотом. 29 серпня да Гама залишив Калікут і вирушив у зворотному напрямку в Португалію.
1502 - 1503 - у Другій подорожі да Гама очолив португальський флот 4-а Індійська Армада, завданням якого було приборкати заморіна (правителя) індійського міста Калікут і укласти з ним вигідну угоду. Під час подорожі команда робила зупинки для поповнення запасів води в Сенегалі (в Західній Африці) і в місті Кабу-ді-Санту-Агостінью (в Бразилії) та, обігнувши мис Доброї Надії, вперше висадилася на сході Африки (сучасний Мозамбік), де уклала торгову угоду і альянс з містом-державою Сафала - кінцевою точкою транзитної торгівлі золотом з іншого давньомозамбікського Королівства Мономотапа, а також підкорила Султанат Кілва (узбережжня сучасних Мозамбіку і Танзанії). Прибувши в Індію, да Гама спочатку висадився у важливому порту індуїстської Віджаянагарської імперії - Бхаткалі (Батекалі), через який йшов експорт рисом, залізом і цукром та імпорт перських і арабських скакунів для військ місцевих князів. Да Гама підписав угоду про те, що залишає порт взамін за щорічне постачання 1000 мішків звичайного рису і 500 мішків високоякісного рису басматі, а також про те, що Бхаткала виганяє арабських купців із міста, забороняє торгівлю перцем у цьому порту і забороняє кораблям курсувати між Бхаткалою і Калікутом. 18-25 жовтня 1502 року да Гама відвідав інше віджаянагарське місто - Каннур, де португальці заснували королівську торгову факторію і схиляли місцевого правителя - раджу Колатхірі до встановлення торгової схеми, за якої раджа особисто гарантував би фіксовані ціни на продаж спецій Португалії. Перемовини просувалися складно, зокрема, раджа був незадоволений втратою можливості диктувати ринкові ціни, і врешті фіксовані ціни змінили на морське ліцензування картаз, за яким кожен корабель, що ходив вздовж Малабарського узбережжя повинен був мати ліцензію (яка коштувала близько 20% від вартості товарів на кораблі) від португальського агента (комісіонера) в індійських містах Каннур або Кочін і тоді угода була підписана. Але да Гама знову не зміг домовитися з правителем Калікута.
1524 - Третя подорож да Гами.

Педру Алваріш Кабрал

1500 - 15 лютого Кабрал отримав від короля Португалії Мануеля І титул головного капітана для нової подорожі шляхом Васко да Гами (навколо Африки - в Індію), а в обмін на керівництво флотом - 10 000 крузадо (давня португальська валюта, еквівалентна приблизно 35 кг золота) на витрати і право придбати 30 тонн перцю за свій рахунок для транспортування назад до Європи, де він міг його перепродати Португальській короні без обкладання податками. Кабралу також дозволили безмитно ввезти 10 ящиків будь-яких інших спецій. Спочатку 22 квітня команда висадилася біля гори Монте Паскоаль біля міста Порту Сегуру, відкривши таким чином Бразилію, яка за Тордесіяською угодою автоматично проголошувалася приналежною Португальській короні. У травні - на островах Прімейрас і Сегундос навпроти міста Ангоші на узбережжі давнього Мозамбіку, і на острові Кілва Кісівані біля узбережжя давньої Танзанії (де Кабрал провів безуспішні перемовини про альянс), а 2 серпня - у давньокенійському місті Малінді (де встановив дружні відносини і обмінявся дарами з місцевим королем). Досягнувши Індії, Кабрал висадився спочатку на острові Анджедіва біля узбережжя на півдні Гоа і 13 вересня прибув у точку призначення подорожі - місто Калікут, де успішно домовився з правителем про відкриття португальської торгової факторії і складів. Однак 16 чи 17 грудня від 300 до кількох тисяч арабів та індійців несподівано напали на факторію, пограбували її та вбили близько 50 португальців. У відповідь розлючений Кабрал наказав захопити 10 арабських торгових кораблів, що стояли в гавані на якорі: усі товари були конфісковані, близько 600 членів екіпажів були вбиті, кораблі спалені. Потім - у відплату за порушену угоду Кабрал наказав обстрілювати Калікут цілий день з корабельних гармат. Ця обопільна різанина виникла на грунті того, що португальці прагнули домінувати у торгівлі спеціями і прянощами, не допускаючи при цьому жодної конкуренції, і араби теж не збиралися втрачати своєї монополії. Кабрал залишив нескорений Калікут і 24 грудня прибув в інше портове місто - Кочін, де уклав угоду з місцевим правителем і нарешті заснував торгову факторію. Навантажений дорогоцінними прянощами, флот відправився в Каннур для подальшої торгівлі і 16 січня 1501 року вирушив у зворотний шлях до Португалії, якої досяг 21 липня 1501 року. Незважаючи на великі втрати людей і 6 кораблів, подорож Кабрала принесла Португальській короні 800% прибутку.

Афонсу де Албукеркі

1503 - 1515 - Афонсу де Албукеркі - головний будівничий Португальської Імперії в Індійському океані: для усунення мусульман від посередництва у морській торгівці спеціями і прянощами з Європою 1507 року захопив порт Маскат на півдні Оманської затоки, острів Сокотра на вході з Індійського океану в Аденську затоку і далі - в Червоне море, острів Ормуз в однойменній протоці між Оманською і Перською затоками, міста Гоа (1510) в Індії, Малаккський Султанат (1511, яким португальці володіли до 1641 року, коли його завоювали голландці) в однойменній протоці, що є морським переходом з Китаю в Індію.

Францішку де Алмейда

1505 - 1510 - Подорож португальського мандрівника Францішку де Алмейда: відкриття острова Цейлон - країни походження правдивої кориці.

Томе Піреш

1512 - 1515 - португальський аптекар Томе Піреш з Малаккської колонії вперше кілька разів відвідав острови Банда і описав їх у своїх звітах як єдине у світі джерело мускатного горіху і мацису (мускатного цвіту), а також як точку транзитної торгівлі (реекспорту) гвоздикою з інших Молуккських островів Тернате і Тідоре, пір‘ям райських птахів дивоптахових з архіпелагу Ару і Західної Нової Гвінеї та корою масої для традиційних ліків і мазей. В обмін Банда переважно отримували рис і тканини: легкий бавовняний батик з Яви, бязь з Індії та ікат з Малих Зондських островів. У 1603 році відріз тканини середньої якості розміром із традиційний одяг саронг продавали за 18 кг мускатного горіха.

Фернан Магеллан

1519 - 1522 - першу навколосвітню подорож здійснив португальський мореплавець на службі в Іспанської корони, під час якої він досяг Канарських островів, архіпелагу Кабо Верде, Португальської Бразилії, Аргентини, обігнув Південну Америку і через Магелланову протоку вийшов у Тихий океан, де його експедиція відкрила Маріанські острови Гуам і Роту та Філіппінські острови Гомонгон, Мактан (де 1521 року сам Магеллан був убитий в ході сутички між місцевими правителями) і Себу. Експедиція повернула на південь і вперше висадилася на вже відомі з 1512 року (за описами португальця Томе Піреша) індонезійські Молуккські острови («Острови спецій»), і повернулася в Іспанію приблизно з 25-26 тоннами гвоздики, яку було продано за приголомшливу ціну 7.888.634 монет мараведі, що у цінах 2024 року відповідає 815 тис. долларів США (мараведі становив 1/34 вартості срібного реала, який мав 3,90 г чистого срібла, тобто дорівнював 0,1147 г срібла, 1 г срібла у 2024 році коштує 0,9 дол. США).

Другий поділ Нового Світу між Іспанією і Португалією

1529 - продовжуючи дальнє мореплавство і, відкривши, що Земля має форму сфери, а також через зіткнення колоніальних інтересів у східній півкулі Іспанія і Португалія уклали Сарагоську угоду як доповнення до попередньої Тордесільяської про те, що нові землі на схід від Маріанських островів - острова Гуам відходять Іспанії, а на захід - Португалії. Крім того, угода затвердила продаж Іспанією Португалії прав на Молуккський архіпелаг («Острови спецій») за 350 тис. золотих дукатів (1 дукат - 3,484 г чистого золота, разом 1219,4 кг золота, 1 кг золота коштує 75 тис. дол. США), що у цінах 2024 року становить 91.455.000 долларів США.


Голландська Республіка і Нідерландська колоніальна імперія

1595 - 1597 - перша голландська подорож до Ост-Індії: дев‘ять підприємців з Амстердама створили «Компанію для далеких плавань» і відправили чотири кораблі під керівництвом мореплавця Корнеліса де Гаутмана, яка обійшла острів Яву з заходу - перцевого порту Бантем - на схід - до острова Балі. Через сутички з місцевим населенням і португальськими колоністами, які контролювали регіон, експедицію визнали не надто успішною, проте в результаті в Голландію було привезено 245 мішків чорного перцю, 45 т мускатного горіху і 30 тюків мацису (мускатного цвіту).
1598 - 1600 - кілька торгових груп-конкурентів також відправили свої флоти, один з яких - під керівництвом Якоба Корнеліса ван Нека вперше досягнув Молуккських островів (або так званих «Островів Спецій») і 1599 року повернувся до Амстердама майже з 400 т перцю та гвоздики, а також половиною корабля, наповненого мускатним горіхом, мацисом (мускатним цвітом) та корицею, що принесло експедиції 400% прибутку.

Голландська Ост-Індійська компанія

1602 - 1798 - створена Голландська Ост-Індійська компанія (VOC) займалася завоюванням нових земель в Індійському океані задля торгівлі спеціями (гвоздикою, корицею, мацисом, мускатним горіхом, довгим і чорним перцем), чаєм, а також бавовною, керамікою, міддю, опіумом, рисом, соєю, сріблом, текстилем, худобою, та шовком між Китаєм, Японією, Цейлоном, Молуккськими островами, Індонезію та Європою. VOC стала найуспішнішою у світі серед подібних компаній і за весь час своєї діяльності перемістила майже мільйон європейців на роботи з торгівлі в Азії, використовувала 4785 кораблів і перевезла 2,5 млн. т товарів і рабів, заробивши величезні прибутки від монополії на торгівлю спеціями протягом XVII ст. та від торгівлі рабами.
1640 - VOC захопила порт Галле на Цейлоні, припинивши монополію португальців на торгівлю корицею.
1659 - витіснивши португальців з Цейлону і південного узбережжя Індії, VOC встановила власну монополію на корицю.


Британська імперія

1577 - 1580 - першу англійську навколосвітню подорож здійснив корсар Френсіс Дрейк, який, вирушивши з Англії на захід, пересік Атлантичний океан і досяг Португальської Бразилії, обігнув Південну Америку і через Магелланову протоку піднявся вздовж її західного узбережжя на північ аж до сучасної Каліфорнії, повернув на захід у Тихий океан, де досягнув індонезійських Молуккських островів («Островів спецій»), Сулавесі та Яви і, обійшовши мис Доброї Надії на півдні Африки, вздовж її західного узбережжя повернувся в Англію.

1591 - 1594 - першу британську ост-індську експедицію провів англійський корсар Джеймс Ланкастер, який обігнув Африку, пересік Індійський океан, досягнув індонезійського острова Суматра і захопив чотири португальські торгові кораблі та повернувся в Англію з коштовностями, перлами, золотом, срібними монетами, амброю, тканиною, гобеленами, перцем, гвоздикою, корицею, мускатним горіхом, бенджаміном (стираксом бензойним - дуже ароматною бальзамічною смолою, яка використовується для парфумів та ліків), червоною фарбою, червецем (комахою, яку використовують для виготовлення харчового барвника карміну - Е120) та чорним (ебеновим) деревом.

Британська Ост-Індійська компанія

1600 - 1858 - створена Британська Ост-Індійська компанія займалася захопленням нових земель задля торгівлі бавовною, індиго, рабами, сіллю, спеціями, цукром, чаєм, шовком.
За весь час своєї діяльності стала другою за успішністю подібною компанією після Голландської Ост-Індійської, мала 2600 кораблів і перевезла 500 тис. т товарів.


Інші державні військово-торгові компанії колоніальної епохи

Данська Ост-Індійська компанія (DOK): 1616 - 1729.
Португальська Ост-Індійська компанія (CCI): 1628 - 1633.
Французька Ост-Індійська компанія (CIO): 1664 - 1770.
Австрійська Ост-Індійська компанія (OC): 1722 - 1731.
Шведська Ост-Індійська компанія (SOC): 1731 - 1813.


XXI століття

Сегмент «спецій», який включає перець чорний, імбир, корицю, кумін, куркуму, кардамон, коріандр, гвоздику та інше (горіх мускатний, ваніль, шафран) разом становить понад 40% об’єднаного ринку «спецій, трав і солі». Сегмент «трав», який включає розмарин, фенхель, часник, м’яту, петрушку, орегано та інше (базилік, гарцинію) становить понад 33%.

У 2019 році найбільшим у світі виробником, споживачем і експортером сегменту «спецій» була Індія. Тут є Spices Board Of India (Палата Спецій Індії), під компетенцією якої перебуває вичерпний перелік спецій і трав з 52 назв. Крім того, в м. Кожикоде, штат Керала, знаходиться Indian Institute of Spices Research, створений виключно для проведення досліджень 10 видів спецій і трав: перцю чорного, кардамону, кориці, гвоздики, гарцинії, імбиру, горіху мускатного, паприки солодкої, куркуми і ванілі. До інших великих виробників спецій належать також Індонезія, В‘єтнам, Бангладеш, Туреччина, Ефіопія, Шрі Ланка, Ямайка і Пакистан.

Найбільшим у світі споживачем усіх сегментів ринку «спецій, трав і солі» була Європа. Тут є своя European Spice Association, яка має свій вичерпний перелік з 71 назви.

Міжнародний стандарт для спецій ISO 676 об‘єднує 109 назв.

Зростаюче бажання споживачів платити преміальну ціну за нові аромати і етнічні смаки створило попит на етнічні продукти, що у свою чергу стимулює зростання всього ринку. Після буму японських ресторанів на розвинених ринках Північної Америки і Європи, величезну популярність здобувають ресторани й інших етнічних кухонь - мексиканської, індійської, італійської, китайської та перуанської - котрі у своїх стравах пропонують велику кількість автентичних складників. Ключовими спеціями і приправами, наприклад, латиноамериканської кухні є перець халапеньйо і його сушена й копчена форма - чипотле, а також інші перці чилі, коріандр, кумін, кориця цейлонська, паприка солодка, орегано мексиканський, приправи тако і фахіта.

Спеції і трави продовжують переживати надзвичайний попит і з боку комерційного сектору (HoReCa, харчова промисловість), і з боку сектору домогосподарств не лише завдяки їхнім ароматам і смакам, але й через пов’язану з ними цінність для здоров’я і догляду: антиоксидантна куркума (проти раку, хвороби Альцгеймера, запалення кінцівок), антисептичний кумін (для посилення імунної системи), протиінфекційний часник і перець довгий, інші трави - такі, як петрушка, орегано, фенхель, м‘ята і базилік.

А готові суміші спецій і трав (приправи) набувають все більше популярності серед споживачів завдяки своєму світовому етнічному різноманіттю, а також перевагам, пов‘язаним із заощадженням часу і зусиль на їхнє приготування власноруч.