Повернутися на Головну
Повернутися на початок розділу Історія спецій


XXI століття


Сегмент «спецій», який включає перець чорний, капсикуми стручкові (чилі), спеції (імбир, корицю, куркуму, кардамон, гвоздику, горіх мускатний, ваніль, шафран), пряні трави (кумін, коріандр), пряні овочі (паприку солодку) та інше, сукупно становить понад 40% об’єднаного ринку «спецій, трав і солі». Сегмент «трав», який включає пряні трави (розмарин, м’яту, орегано, базилік), пряні овочі (фенхель, часник, петрушку, цибулю), пряні ягоди (гарцинію) та інше, становить понад 33%. При цьому, сушені часник і цибуля (які фактично є пряними овочами, тобто прянощами, а не спеціями) у різних дослідженнях можуть входити в обидва сегменти.


Індійський Інститут Дослідження Спецій (IISR)

На сьогодні найбільшим у світі виробником, споживачем і експортером сегменту «спецій» і частково сегменту «трав» (зокрема, базиліку священного, гарцинії і цибулі сушеної) залишається Індія. Важливим кроком у започаткуванні безперервних досліджень спецій став запуск 1971 року Індійською радою сільськогосподарських досліджень (ICAR - Indian Council of Agricultural Research) Всеіндійського координованого проекту вдосконалення спецій і кеш'ю (AICSCIP - All India Coordinated Spices and Cashew Improvement Project) у Центральному науково-дослідному інституті плантаційних культур (CPCRI) у м. Касарагод, штат Керала. Пізніше ICAR відчув потребу в інтенсифікації досліджень спецій і 1975 року створив Регіональне відділення CPCRI в м. Кожикоде, штат Керала. 1986 року це Регіональне відділення виросло до Національного дослідницького центру спецій (NRCS - National Research Centre for Spices) шляхом злиття з Дослідницьким центром кардамону CPCRI в м. Аппангал, штат Карнатака, як його регіональний пункт. І нарешті 1995 року NRCS виріс до теперішнього Індійського інституту дослідження спецій (IISR - Indian Institute of Spices Research) в м. Кожикоде, штат Керала, який зосереджений на проведенні досліджень 10 видів спецій і трав: перцю чорного, кардамону, кориці, гвоздики, гарцинії, імбиру, горіху мускатного, паприки солодкої, куркуми і ванілі.


Палата Спецій Індії

1978 року на Кардамонових пагорбах гір Західні Гати у с. Міладумпара в окрузі Ідуккі, штат Керала, було засновано Indian Cardamom Research Institute (ICRI - Індійський Інститут дослідження кардамону) як підрозділ майбутньої Палати Спецій, а 1987-го з метою розвитку, локального маркетингу, просування і регулювання експорту спецій було засновано і саму Spices Board of India (SBI - Палату Спецій Індії при Міністерстві торгівлі і промисловості). Палата має незмінний вичерпний "Перелік спецій Індії (у компетенції SBI)", до якого входять 52 види спецій, перців горошкових і капсикумів стручкових та прянощів (сушених трав, овочів, фруктів і ягід).

У липні 2013 року на 36-му Засіданні Codex Alimentarius Committee (CAC - Комітету з міжнародної уніфікації стандартів продуктів харчування і кодексів чесної практики міжнародної торгівлі) у Римі з ініціативи Індії було засновано Кодексовий комітет щодо спецій і кулінарних трав (CCSCH - Codex committee on Spices and culinary herbs) для розробки стандартів з гармонізації зі світовими стандартами. Секретаріатом CCSCH стала Палата Спецій Індії.

До інших великих виробників спецій належать також Індонезія, В‘єтнам, Бангладеш, Туреччина, Ефіопія, Шрі Ланка, Ямайка і Пакистан.


Європейська Асоціація Спецій (ESA)

Головною організацією європейської промисловості спецій є European Spice Association (Європейська Асоціація Спецій) у м. Брюссель, Бельгія, у складі якої є 13 національних асоціацій у 12 країнах Європи, 63 європейські компанії та 36 асоційованих члени переважно з країн походження пряних трав і спецій, таким чином представляючи (прямо або через національні асоціації) інтереси 350 європейських компаній у 20 країнах Європи і асоційованих членів у 17 інших країнах світу). Асоціація має свій "Перелік кулінарних трав і спецій ESA" з 84 трав і спецій (на 26 березня 2018 року) з приміткою, що він "не є повним списком усіх прянощів" і може доповнюватися за поданням пропозицій до cекретаріату ESA. Разом з тим, міжнародний стандарт для спецій ISO 676 об‘єднує ще більше назв, ніж європейський та індійський переліки - 109.

За оцінками ESA, 2019 року глобальний ринок спецій і трав оцінювався у 14,5 млрд. євро. Найбільшим у світі споживачем усіх сегментів ринку «спецій, трав і солі» є Європа. Найбільшим світовим імпортером окремого сегменту "спецій" 2019 року була Азія (47%), другим регіоном - Європа (25% або 370 тис. тонн), третім - Північна Америка (18%), четвертим - Африка (5%), п'ятим - Південна Америка і Кариби (3%), і шостим - Океанія (2%).

Європейський сегмент "трав" є менш залежним від імпорту, оскільки найбільшим світовим виробником прянощів є саме Європа і, зокрема, середземноморські країни, які забезпечують споживачів пряними овочами (петрушкою, листям селери, фенхелем, цибулею-трибулькою), пряними травами (базиліком, естрагоном, кервелем, коріандром, зеленню кропу, лавровим листом, майораном, орегано, розмарином, і тим'яном, чабером і шавлією) і пряними ягодами (ялівцем).

Сукупно на обох сегментах - "спеції" і "трави" - Європейський Союз 2019 року згенерував дохід у 3,6 млрд. євро.


Споживання спецій на душу населення

Найбільше у світі у 2019 році спеції споживали у Гаяні в Південній Америці (18,8 кг), в Бутані у південно-східній Азії (13,0 кг) та в Ємені на Близькому Сході (7,8 кг).

Найбільше в Європі у 2019 році спеції споживали у Боснії і Герцеговині (7,7 кг), Північній Македонії (2,4 кг) та в Естонії (2,3 кг).

Середній по світу показник споживання спецій у 2019 році становив 1,579 кг на душу населення на рік. Україна від нього відстає у понад 3,6 раза, і зі своїм показником навіть 2023 року у 352,5-440,7 грама займає близько 100-го місця зі 146 країн.


Зростаюче бажання споживачів платити преміальну ціну за нові аромати й етнічні смаки створило попит на етнічні продукти, що у свою чергу стимулює зростання всього ринку. Після буму японських ресторанів на розвинених ринках Північної Америки і Європи, величезну популярність здобувають ресторани й інших етнічних кухонь - мексиканської, індійської, італійської, китайської та перуанської - котрі у своїх стравах пропонують велику кількість автентичних складників. Ключовими спеціями і приправами, наприклад, латиноамериканської кухні є перець халапеньйо і його сушена й копчена форма - чипотле, а також інші перці чилі, коріандр, кумін, кориця цейлонська, паприка солодка, орегано мексиканський, приправи тако і фахіта.

Спеції і трави продовжують переживати надзвичайний попит і з боку комерційного сектору (HoReCa, харчова промисловість), і з боку сектору домогосподарств не лише завдяки їхнім ароматам і смакам, але й через пов’язану з ними цінність для здоров’я і догляду: антиоксидантна куркума (проти раку, хвороби Альцгеймера, запалення кінцівок), антисептичний кумін (для посилення імунної системи), протиінфекційний часник і перець довгий, інші трави - такі, як петрушка, орегано, фенхель, м‘ята і базилік.

А готові суміші спецій і трав (приправи) набувають все більше популярності серед споживачів завдяки своєму світовому етнічному різноманіттю, а також перевагам, пов‘язаним із заощадженням часу і зусиль на їхнє приготування власноруч.


Повернутися на початок розділу Історія спецій
Повернутися на Головну