Страва чéвапі (ćevapi, назва походить від турецького кебабу) - як у Боснії та Герцеговині, або чéвапчичі (ćevapčići, зменшувальна форма від чевапі) - як у Сербії, з'являється на Балканах з другої половини XV ст. - з часів панування там Оттоманської імперії на чолі із султаном Мехмедом ІІ, коли тодішні збройні повстанці гайдуки готували "гайдуцький чевап" (hajdučki ćevap) зі шматочків м'яса та копченого сала на шампурі, обсмаженому над вогнем, а згодом і з картоплею, яку саме привезли до Європи. У столичний Белград чевапчичі потрапили у 1860-х роках з маленького містечка Лесковац на півдні Сербії, яке має довгу історію гриль-магазинів - чевабджій (сьогодні їх називають чевабджиніцами), де цю страву готували за лесковацьким рецептом: з традиційного для м'ясної паляниці плєскавіци мішаного із яловичини, свинини і баранини фаршу формували маленькі кебаби чевапі, обсмажували над вогнем і подавали по 5-10 шт. на тарілці або у плоскому хлібці лєпіньє з цибулею, сметаною, айваром, каймаком, сиром фета і червоним перцем. У першій половині XX ст. страва поширилася також на Хорватію, Словенію, Чорногорію, Північну Македонію, Косово і Албанію, а в Боснії та Герцеговині, Сербії і Хорватії чевапі/чевапчичі стали національною стравою.
Смачного! Пријатно! (пріятно)